Зустріч з президентом НФККУ, Шиханом Близнюком Станіславом Васильовичем з і
тог 20-го чемпіонату Європи.

Кор. Кілька слів про Європейські турніри, що відбулися?

С.Б. 20-й чемпіонат Європи зібрав не найсильніший склад і тому були
об’єктивні причини, одна з них – чемпіонат світу в Токіо. Також зміна поколінь,
яка торкнулася без винятку всіх номінацій. На тлі блідих організаційних побудов
цей чемпіонат сміливо можна записати до середніх, але завдяки спільному
ентузіазму представників країн, що брали участь, став прохідним. Тон задавали
традиційно вагомі у кіокушині країни – Польща, Україна, Болгарія, Туреччина,
Іспанія, Франція. Робили спробу активності за рахунок чинника свого поля
Угорці. У чемпіонаті брало участь 20 країн. Звернув на себе увагу досить
мізерний призовий фонд та практично повна відсутність сервісу для суддівського
корпусу та керівників країн. Все якось було спонтанно і на авось. Зовсім не
так, як це мало б бути. Я про це говорю не з точки зору сприйняття, а з погляду знання тих можливостей та тієї якості проведення змагань, які я протягом багатьох років спостерігав в
Угорщині.

Кор. Як виступила збірна України?
С.Б. Я не співатиму реляції нікому, визначу справді тих людей, які дійсно
виявили характер і в непростий час для країни представили Україну на цьому
спортивному форумі. Найбільший об’єм у спортивну скарбничку нашої збірної
привніс тренерський колектив Дніпропетровської області (керівник Мамедов Заур).
У ногу з ним діяв тренерський колектив під керівництвом Павла Винниченка з
Одеси. Особливо хочу відзначити зусилля, які матеріалізувалися у медальний
залік тренерів Харківської, Миколаївської, Львівської областей (відповідно
Таран Андрій, Яковенко Анатолій, Овчар Мирослав). Окремо хочу відзначити
чудовий дух взаємодопомоги, який допомагав і спортсменам, і тренерам
реалізовувати їхні спортивні зусилля. Понад 20 медалей завоювали наші юні спортсмени,
всі вони виявили спортивний характер прагнення до безкомпромісної боротьби. Але
особливо я хотів би зупинитися на розділі групове като. І тут вже можна
говорити про українську школу, що формується. Судіть самі, у четвертий раз наш
український квартет із дніпропетровців у складі (Мамедов Заур, Мамедов Ельнур,
Марина Скоморохова, Віталій Короткевич) став чемпіоном Європи. А команда з
Одеси, яка вперше виступала, під керівництвом Павла Винниченка посіла 3-е
місце. І тут боротьба ускладнювалася тим, що господарі турніру виставили три
склади у розділі групового ката. Але як показали наступні події, це їм не
допомогло. І домінування українських спортсменів у цій номінації підтвердило
результатом змагань.

Кор. Які ви бачите додаткові резерви, які могли вплинути на виступ
українських спортсменів на міжнародній арені?

СБ. Є поширене твердження: “організація б’є клас”. У цьому випадку
це і є ключ і посібник до дії в тому питанні, яке ви мені поставили. Безумовно,
ми повинні мати на увазі і роки завзятих тренувань, участь у відповідальних
стартах та багато іншого. Але тільки спочатку правильно обраний алгоритм
приведе до результату, який хотілося б мати. Щодо кіокушина це наступне –
формування відокремлених підрозділів перший крок до отримання більш якісного результату
і ось вам приклад – збірні Дніпра та Одеси тут взагалі нічого перекручувати не
треба. Значить ми на вірному шляху, а якщо ще додати, що це шлях визначено
законодавчо , то дебати безглузді. Важливим резервом на мій погляд є посилення
кількісного складу суддівського корпусу представників України. Це питання не
нове, рішення в цьому напрямі непрості, але на цьому чемпіонаті на мій погляд
стався якісний прорив. Прекрасне суддівство сенсеїв Заура Мамедова, Олексія
Удовицького, Мирослава Овчара, Андерея Сверидова не залишило байдужим навіть
керівника департаменту міжнародної організації кіокушин карате Кацухіто Горая.
Значить, і в цьому напрямку ми рухаємося в правильну сторону. Шихан Кацухіто
Горай цілком чітко вкотре сформулював сенс підходу МКО до взаємодії з іншими
профільними організаціями – усі прапори в гості до нас, але жодної підтримки та
участі у заходах в інших організацій. Будучи кращою організацією кіокушин
карате, ми не можемо підтримувати різного роду формування, створюючи видимість
якогось паритету. Але й відкидати бажання інших організацій проявити себе в
наших заходах ми також не повинні. Ось у такій парадигмі мають діяти
представники МКО на місцях. Часом звучать думки про недостатність турнірів,
практику змагань і так далі. З нового року, я сподіваюся у календарях
відокремлених підрозділів з’явитися як мінімум ще по одній країні для
можливості такої практики змагань. Але тут хочу нагадати, що офіційні
регіональні чемпіонати мають проводитися силами відокремлених підрозділів для
формування у чистому вигляді збірної команди регіону. Ці рейтингові змагання
повинні давати відповідь на запитання про реальний стан справ у регіоні.

Кор. Спасибі за інтерв’ю.