Наталія Мелешко — двократна чемпіонка України з боксу, бронзова призерка чемпіонату Європи, учасниця чемпіонату світу та чемпіонка міжнародного турніру. Про те, як бути єдиною дівчинкою у групі з боксу, про початок шляху спортсменки, свій спосіб життя та чи доводилося застосовувати професійні навички поза рингом, розповіла Суспільному.
Розкажіть, будь ласка, з чого починався ваш шлях в боксі? Чому обрали такий вид спорту?
Мій шлях почався саме в боксі з 13 років. Чому саме бокс? Не можу сказати до кінця, тому що я була дуже активна дитина. Тобто, я була всюди, і в школі активна дуже. Саме бокс, тому що батько мій мене направив саме на такий вид спорту. Він мене привів, він був моїм мотиватором. Тобто, в нас було все серйозно: “Ось, ти або займаєшся, а ти спочатку спробуєш, подобається тобі чи не подобається, і потім будеш вже тренуватися на результати”. Він ставив приклади Олександра Усика, братів Кличко. Підтримували мене мої батьки, більше тато та брат. Мама переживала, тому що такий специфічний вид спорту. Вона взагалі мріяла, щоб я стала співачкою — ну, трішки не туди пішло. Мама з часом вже, я пам’ятаю, вона поїхала на мої змагання. Вона ж там кричала: “Наташа, добивай! Добивай, Наташа!”. І вона вже звикла, вона підтримує.
Якщо дитинство, як дівчата, однолітки, реагували на ваш вибір такого виду спорту, як бокс?
Нормально реагували. Були дуже гарні відносини з моїми однолітками, однокласниками. Тобто, всі поважали, якось все так спокійно сприймалося. Навпаки, мене дуже клас підтримував, коли я їду на якісь змагання: “Ми в тебе віримо, давай”. Або якщо привезу якесь призове місце, то всі мене вітали з цим.
Не було такого, що хлопці боялися отримати на горіхи?
В школі такого не було. Нормально всі. Всі знали, чим я займаюся, куди ходжу. І тому, напевно, через це все було нормально.
У своєму Instagram ви розповідали про те, що стикнулися із гендерною нерівністю з боку тренера. Як це було, як діяли в такій ситуації?
Коли батько мене привів до мого першого тренера, він мені відразу сказав, що “я треную тільки хлопців, якщо на результат”. У нас був план з батьком саме на результат працювати, тренуватися, щоб я їздила по змаганнях. Тренер одразу мені сказав, що “я не займаюся дівчатами, у мене тільки хлопці”. У нього було два хлопчики, якими він займався: “Якщо захочеш, ну ось потренуйся, я там подивлюсь на тебе. Якщо захочеш, можливо, кудись і поїдеш”. Я погодилась. Напевно, моя наполегливість зіграла велику роль. Тому що кожне тренування я йому показувала, що я хочу, що в мене є ціль, що я теж можу, я не гірше хлопців. І якось так все склалося, що він спостерігав за мною і сказав: “Ось буде чемпіонат України, якщо в тебе є бажання”. Я, звичайно, з великим бажанням поїхала на ці змагання, на мій перший чемпіонат України, і привезла йому перше місце.
Чи було таке, що він не брав вас на якісь змагання, казав, що це через те, що ви дівчинка?
Ось на початку я там десь позаймалася, може, місяць-два, я до нього підходила з цим запитанням. Він такий: “Ну тобі ще рано, ну ще потренуйся, ну ще треба подивитися, ще рано, рано”. А потім десь через два роки або півтора я вже поїхала на свої перші змагання. Ну, от саме такого акценту не було, що “Ти дівчинка, все, стоп, не можна тобі займатися”. Просто, що, можливо, в його житті, в його досвіді більше було хлопців, в нього були там дуже титуловані його вихованці. І якось, напевно, з дівчатами він не мав такої. Тому що на той час, я пам’ятаю, що я була лише одна дівчинка в групі з боксу, з нашої групи. Тому, можливо, для нього це було якось не своє — не знаю.
А як потім складалося у вас відносини, коли ви все ж таки перемагали у змаганнях?
Ну, він якось нейтрально на це реагував, не знаю чому. Він мене хвалив перед хлопцями. Тобто здавалось: “Дівчинка досягає, ви теж повинні не здавати задню”. Все добре було. Тобто їздила на змагання, але без нього. Всі перші місця — всі самі. Він дуже рідко їздив зі мною.
А як ви собі почували, коли він не їздив із вами на змагання? Чи було якесь таке у вас бажання, щоб він був?
Так, в мене було велике бажання. Він мені на той час був як батько. Тому що я ще, перед боксом, займалась трішки тхеквандо. Це було більше як пробний варіант просто для спорту і зі мною завжди їздив батько, він мене завжди підтримував. Він завжди приїжджав з такою відеокамерою і такий ходив, в мене починаються змагання — він одразу підійшов, познімав. Так склалося, що в мене батько не був зі мною на той час, коли я боксом займалася, він не міг мені більше приділяти уваги. І був тренер для мене як другий батько. Мені хотілося, звичайно, щоб він їздив зі мною. Ну не завжди в нього це виходило, тому трішки було мені самотньо якось.
Як зараз ви відчуваєте: чи є гендерна нерівність в спорті? І чи є досі таке поняття як “нежіночий” вид спорту?
Я вважаю, що це буде завжди. Як би зараз я не казала, що немає — це буде завжди, особливо з боку глядачів, які не вглибляються в сам спорт, сам бокс. Це буде завжди. Не буде тільки в моєму залі, де я тренуюсь, де мої тренери. Такого не буде, тому що як хлопці, так і дівчата можуть себе розвивати в цьому напрямку. І мають дуже гарні здібності. Дівчата на рівні хлопців досягають дуже гарних висот. Олімпіада була — всі зрозуміли. Єдине розділення може бути — це фізіологія, тому що у хлопців буде сильніший удар, ніж у дівчини. Дівчина все-таки буде дівчинка: фізіологія дає про себе знати. Ось це єдине буде різноманіття між дівчиною і хлопцем в спорті.
Чи був у вас спаринг із хлопцем?
Так, звичайно. Я, як на бокс прийшла, була одна дівчинка, тому в мене були всі спаринги з хлопцями. Можливо, це теж мені дало стусан добрячий і я привозила гарні результати. Були спаринги: були до крові, були дуже насичені. Були такі (хлопці), що взагалі не хотіли зі мною спарингувати. Вони мені прямо казали, що не можна з дівчатами спарингувати. Були такі, що мене сприймали саме як спаринг-партнера, і ми нормально проводили тренування. Легше було з тими, які мене сприймали як спаринг-партнера. Мені було легше, тому що я бачу, що він мене жаліє. Я розумію, що мені потрібно їхати на змагання, мене там десь пожаліли — я можу програти. Ось таке було бачення цього всього.
Чи був у вас спаринг-досвід із новачками?
З новачками був. Прийшла дівчинка, це зараз моя подруга. Так склалося, вона, може, чимось займалася, я не пам’ятаю. Ми стали спарингувати, і так склалося, що я пропустила удар. Я була тоді, не знаю, дівчат я жаліла чогось. Якщо десь дружимо або більше спілкуємося, то там я більше піддавалась. А з хлопцями — ні, ми не жаліли. Я могла там на сто відсотків викластися, і все.
Як із боксом змінився ваш спосіб життя? Чи змінилося харчування?
Звичайно змінилося тому, що тренування були дуже активні. Потрібно дуже гарне харчування, режим, сон, щоб гарно відновитися та потім знову прийти на тренування і провести у гарному стані своє тренування. Тому я завжди стараюся тримати харчування та режим сну. Здоров’я змінилося теж. Стала себе краще почувати, відновлюватись, стала витриваліша, в мене стала гарна координація, впевненість в собі, витривалість в мене ще доповнилась. Тобто, спорт завжди буде покращувати ваше здоров’я.
Чи вдавалося вам в житті використовувати свої знання?
Так, була одна ситуація, потрібно було захистити мою однокласницю від кривдників. Там такі хулігани попались, то трішки довелося показати, що не потрібно ображати дівчат. Але мене тато завжди вчив, що потрібно всі ситуації вирішувати словами, тому я стараюся не застосовувати бокс в житті — лише в ринзі.
Після того випадку до вас більше хулігани не чіплялися?
Ні, до мене ні — точно.
Що ви можете порадити новачкам, які хочуть займатися боксом? Як їм почати?
Ну, завжди слухати свої бажання. Якщо ви хочете займатися цим видом спорту, то ви повинні прийти та спробувати себе в цій справі. Я погоджуюся — це дуже специфічний вид спорту. Але для себе, для гарного настрою, для самопочуття, особливо, коли дуже багато негативу. Бокс — це взагалі круто, це повинно бути, я вважаю, на першому місці. Якщо є бажання — не потрібно нікого слухати хто, що каже, тому приходьте, будь ласка, на тренування.
