26.IV.1994 у Токіо свій земний шлях завершив видатний майстер карате, один із найзнаменитіших представників бойових мистецтв Масутацу Ояма.
Він народився 27.VII.1923 у Південній Кореї, й отримав ім’я Йонґ І Чой. Коли йому виповнилося 9 років, – переїхав жити до сестри у маєток на Півдні Китаю, де у майстра Юї, який працював там, навчався китайському кемпо 18 рук.
У 12 років Йонґ І Чой повернувся до Кореї та продовжив заняття корейським кемпо, а вже у 1936 році отримав чорний пояс. За 2 роки поїхав до Японії, де вступив до авіаційного училища, щоби стати пілотом військово літака, подібно до героя свого часу.
Вижити у тих нелегких умовах у такому юному віці, виявилося важчим, ніж він думав, тим більше що корейці, які навчалися у льотних закладах Японії були на правах чужинців. Попри це Йонґ І Чой продовжував займатися бойовими мистецтвами – дзюдо та боксом, – і одного разу він помітив студентів, які навчаються Окінава Карате.
Такі тренування зацікавили молодика, і він поїхав до доджо Ґітін Фунакоші в Університеті Такушоку, де займався відомим видом карате – шотоканом, дивуючи всіх своїми успіхами. Його прогрес у тренуваннях був таким, що до 17 років мав уже другий Дан, а на момент вступу на службу в Японську Імперську Армію у 20-річному віці, володів четвертим Даном.
«Якщо мене запитають, чому саме людина має присвятити життя, я відповім – тренуванням. Тренуйтеся більше, ніж спите, і, незалежно від цілей, ви не пошкодуєте», – говорив згодом своїм учням Масутацу Ояма.
На початку 1940-х років час він також серйозно зацікавився дзюдо, і його прогрес у цьому виді бойового мистецтва був не менш дивовижним. На момент завершення тренувань із дзюдо майбутній майстер, менш ніж за 4 роки від початку навчань, зумів досягти четвертого Дана.
Після поразки Японії у Другій світовій війні, Йонґ І Чой який уже звався Масутацу Ояма, впав у розпач та депресію, майже закинувши тренування. У 1946 році він зустрічається зі своїм співвітчизником Шу Ней Чуом, одним з авторитетних каратистів школи Ґодзю-Рю, який по-новому висвітлює зв’язок духовного з фізичним.
Саме він і надихає Ояму на те, щоби присвятити життя карате, відійти від мирської метушні та вдатися до духовного і фізичного розвитку на самоті. У 23-річному віці каратист, якому не судилося стати військовим пілотом, зустрів Едзі Йосікаву, автора роману “Мусасі”, заснованого на житті та діяльності найбільш відомого самурая Японії.
І роман, і автор допомогли Оямі глибше зрозуміти кодекс Самурая – “Буші-До” та його зміст. Того ж року він вирушив на гору Мінобу у префектурі Чіба, де Міямото Мусасі заснував свій стиль бою на мечах Ніто-Рю.
Ояма думав, що це буде відповідне місце, аби почати суворі тренування; серед речей, взятих із собою, була копія книги Йосікави. Разом з Оямою на гору підіймається і його учень, який не витримує самотності та режиму суворих тренувань, таємно залишаючи майстра через 6 виснажливих місяців.
Це важко позначилося на молодому уродженці Кореї тому, що бажання повернутися у суспільство стало ще сильнішим. Проте Ней Шу великою кількістю прикладів переконав Ояму продовжити тренування, і той вирішив стати найсильнішим каратистом Японії; хоч після 14 місяців нелюдських тренувань і змушений залишити гору через фінансові труднощі.
У 1947 році у Кіото на Першому загальнояпонському чемпіонаті з карате Ояма, здобувши блискучі перемоги, посідає перше місце. Відсутність гідного супротивника і пристрасне бажання осягнути таємниці та істину справжнього карате знову звуть Ояму у гори.
У 1948 році він підіймається на гору Кійодзумі у префектурі Чіба. Тепер його тренування стали фанатичними за навантаженнями – 12 годин на день, щодня без дня перерви, стояв під холодними струменями водоспадів, кидав річкове каміння своїми руками, використовував дерева як маківару, здійснював сотні віджимань на день…
Звісно, що практика не обходилася без теорії – щодня він вивчав наукові праці класиків бойових мистецтв, дзен та філософії. Після 18 місяців завершив своє усамітнення впевненим у собі та здатним повністю себе контролювати.
За недовгий період у горах Ояма жив строго розробленим режимом, який нерідко фігурує у біографіях майстра і служить повчанням легковажним учням:
- 4:00 – підйом, медитація із заплющеними очима (до 10 хвилин), біг підтюпцем горами (2 години);
- 7:00 – приготування їжі;
- 8:00 – трапеза, що поєднує сніданок і обід;
- 9:00 – початок тренувань, 10 разів виконати комплекс із 5 наступних вправ: підняти 20 разів 60-кілограмову штангу; відтискання від землі на пальцях 20 разів; відтискання у стійці на руках 20 разів; підтягування на перекладині 20 разів; нанесення 20 ударів кулаками обох рук по маківарі;
- 11:00 – виконання ката (при цьому щодня виконувати по 100 разів якесь одне ката; наприклад, у перший день Хейан-1, другого – Хейан-2 і так далі доки не будуть виконані всі 5 комплексів Хейан, а потім виконувати їх у зворотному порядку);
- 14:00 – підняття ваги, скажімо 60-кілограмову штангу 20 разів, потім поступово нарощувати навантаження, далі зробити 1000 віджимань: 200 разів на двох пальцях, 200 разів на чотирьох пальцях, 400 разів на п’яти пальцях (перед кожним комплексом робити невелику перерву);
- 15:00 – розробка прийомів спарингу, вправи з маківарою, лазіння канатом, вправи для черевного преса – 200 разів, розбивання каміння;
- 17:00 – приготування їжі, вечеря;
- 18:00 – медитація та приготування до сну.
Багато подвижників та ентузіастів кемпо дотримувалися подібного порядку дня не рік і не два, а двадцять, тридцять років або все життя. А проте, для майстра, який вирішив кинути виклик найбільшим школам, бажаючи впровадити нову методику навчання карате, однієї перемоги на чемпіонаті було недостатньо.
Людина, цілком сучасного складу, Ояма швидко зрозумів, що допомогти йому у такому сміливому починанні зможе лише гучна реклама. З властивою йому цілеспрямованістю він зайнявся підготовкою грандіозної рекламної компанії, відточуючи трюки.
У 1949 році він оселився у халупі біля міської бійні та провів там 7 місяців, вивчаючи звички тварин. Він розробив новий спосіб забою бугаїв голими руками, навчившись відрубувати тваринам роги під корінь ударом “рука-меч”.
У 1950 році, засновник (япон. 総裁, Sōsai) Масутацу Ояма почав демонструвати свою силу, борючись із биками. Загалом, він боровся з 52 биками, 3 з яких були вбиті, і 49 бикам обрубав роги ударом руки “блаженно”.
Не можна сказати, що для нього це було легко зробити; Ояма любив згадати про свою першу спробу, яка закінчилася лише тим, що розлютив бика. У 1957 році у Мексиці, у віці 34 років, він був на межі смерті, коли бик рогом пропоров тулуб, але Ояма зумів звалити бика та відрубати йому ріг.
Згодом довгий час майстер був прикутий до ліжка, відновлюючись від звичайно смертельної рани. Товариство захисту тварин Японії виступило з протестом проти боїв Оями з тваринами, після того, як він оголосив про намір провести бої з тигром і ведмедем, хоча бики, вбиті Оямою, були призначені для бійні.
У 1952 році Ояма вирушив у тур по містах США, де справив фурор і привів у цілковите сум’яття публіку, демонструючи надлюдські номери. Воістину, як можна було не дивуватися, коли Ояма ламав величезні камені, немов крихкі порцелянові вироби, ударяв молотком по руках, ламав руками та ногами товсті дошки…
Бої Оями з відомими американськими боксерами тривали секунди, його називали “Божественна рука”. Кореєць став першою людиною у світі, яка 3 дні поспіль боролася з 300 різними бійцями, проводячи на день по 100 боїв тривалістю 2 хвилини, щоразу виходячи переможцем.
Більшість учасників після перших секунд уже перебували у нокдауні. Його принцип боротьби був простий: він зближувався із суперником і завдавав удару, внаслідок якого суперник отримував перелом.
Якщо суперник блокував удар, блок був зім’ятий або розбитий, але якщо суперник не блокував атаки, то ребра були зламані. Власне тоді ж Ояма став відомим як “Рука Господа”, як живий прояв принципу японських воїнів: «Один удар – смерть», – що було справжньою метою техніки карате.
Складна техніка ніг і складні прийоми були вторинні (хоча застосовувалися ним дуже ефективно); цей своєрідний марафон змагань припинився через відсутність охочих боротися. У 1953 році Масутацу Ояма відкрив свій перший додзе у токійському районі Медзіро.
А 3 роки по тому перший постійний додзе був відкритий у колишній студії балету неподалік Університету Ріккіо, за 500 метрів від нинішнього Японського центрального Додзе. У 1957 році Ояма мав 700 учнів, попри велику кількість тих, хто не витримав важких виснажливих тренувань.
Ояма розпочав створення нової школи карате, відкрито протиставивши її всім раніше чинним напрямкам і стилям кемпо, обравши найефективніші для своєї системи елементи, які в комплексі забезпечували силу та стійкість спортсмену, назвавши свою школу “Кіокушинкай” (суспільство абсолютної істини). У 1964 році в Японії офіційно було визнано центр Кіокушинкай Хонбу, який згодом стає міжнародним центром Кіокушинкай (ІКО).
У 1969 році у Токіо було організовано Перший загальнояпонський відкритий чемпіонат Кіокушинкай, а за 6 років відбувся Перший всесвітній відкритий чемпіонат Кіокушинкай у Токіо, який утвердив славу та міць Кіокушинкай. Зі 128 учасників із 36 країн чемпіоном став Кацуакі Сато.
У 1979 році відбувся Другий всесвітній відкритий чемпіонат у Токіо, де чемпіоном став Макото Накамура, який уже 4 роки по тому знову став переможцем на Третьому всесвітньому відкритому чемпіонаті. У 1987 році відбувся Четвертий всесвітній відкритий чемпіонат, де з 200 спортсменів із 70 країн, чемпіоном став Мацуї Шокей.
У 1991 році відбувся П’ятий всесвітній відкритий чемпіонат, на якому із 250 учасників зі 110 країн, чемпіоном став Кенджі Мідорі. Тоді ж Ояма Масутацу демонструє ката “Ентенкен” і сам називає цей свій виступ останнім.
Ояма Масутацу був у залі до кінця своїх днів, у літніх таборах у Японії, а за 6 місяців помер на 71 році життя. До тепер він – неповторна яскрава зірка, думка і душа, якого, проникаючи в усі куточки світу, поширюють здоров’я, силу та волю.
